Одним з символів, який на сьогодні, на жаль, занедбаний і забутий, є хустка. Змінювалися тільки кольори, а хустка залишалася хусткою. Правда в різних місцевостях її по-різному носили.
Хусткою українка закривала волосся на голові, але у неї завжди було відкрите обличчя. Це свідчить про велике волелюбство українок. Хустка як невід’ємний елемент одягу підкреслює його буденність чи святковість, інформує про родинний, матеріальний статус жінки, нагадує її обов'язки.
В Україні хустка має побутове й обрядове значення. Дівчатам належиться ходити з відкритою головою, але це не завжди можливо. Стужа взимку та спека влітку змушують їх покривати голову хусткою. Для цього складають хустку навкіс трикутником і обмотують її навколо голови, а тімя залишають відкритим, щоб волосся було видко.Зимою ж дівчата закутуються, як молодиці. У протилежність до дівчат жінки в Україні ходили завше з покритою головою. На другий день після весілля жінці покривали голову хусткою і вже після цього «ходити простоволосою» вважалось непристойністю.
Якими ж були хустки в давнину?
Хустки були білого кольору, в цьому полягає національний характер української хустки. Крім білих хусток буковинки покривали голову і білим рушником. Він служив для урочистих подій. Ткали його з тонких ниток, переплітаючи з білою шовковою ниткою. В залежності від товщини ниток і кількості шовку на рушнику свідчило про достаток сім’ї. Молоді жінки прикрашали рушники віночком з чорнобривців.
Колись хустки в Україні вишивалися шовком, то найбільше вживали червоні, сині, зелені, жовті та рожеві нитки. Найпоширенішими на Буковині були хустки (турпани) з червоним та зеленим полем, на якому розкинені різні квіти. Ними покривали голову молодій газдині, залишаючи відкритим чоло. Один із кінців турпана випускали наперед, щоб похвалитися його красою. Зрідка траплявся і чорний колір. Сині нитки ніколи не вживалися окремо.
Орнамент на хустках був переважно геометричний, а у 18-ому столітті увійшов у моду рослинний орнамент – квіти рожі, васильків, гвоздик. Дуже рідко на старих українських хустках можна зустріти зображення птахів: півників, голубів…
Хустка здавна відігравала якусь магічну роль, вона була оберегом. Тому вона була невід"ємним атрибутом на весільному обряді. У молодого при боці була припоясана хустинка, обов'язкового червона. Хустка, якою мати водила молодих до хати і виводила із хати під час весілля, мусила бути світлою і ясною - таким буде і життя молодих.
Коли молодий приходить до молодої він приносить весільну хустку (турпан). Ним молодий пов’язував молоду через плече. З цим турпаном молода не повинна розлучатися протягом всього весілля. А коли наступав час покриття молодий віддавав цей турпан братові молодої, або старшому дружбі. Ним покривають молоду. Після цього мати знімає з молодої вельон (фату) і цією хусткою її підв'язує.
До нині зберігся звичай „покривання" молоду хусткою. Це означало, що вона ніколи вже на вечорниці, до дівчат, не піде, бо вона стає заміжньою жінкою, господинею в домі. Все весілля молоді повинні руки покривати хустинками. Вони не мають права вітатися відкритими руками, щоб ніяке зло не торкалося їхньої сім’ї. Ці хустинки в кінці весілля зав’язувалися одна з одною і з весільним одягом клалося в скриню і зберігалося як оберіг сім’ї.
В українців за часів козаччини існував звичай: кожна дівчина дарувала вишиту хустку своєму нареченому. Хустина символізувала вірне кохання.
